77
розплющеними очима хитався на сідлі мов пяний. Нагло з уст його хлинула струя крови. Одним скоком я був біля нього. Він мовчки показав на Свена і впав з коня. Між його лопатками стремів довгий острий кінджал. Коли надїхали половці Свен зареготався, показав на мене рукою, а сам завернув коня. Мене повязали ременями, повезли аж на Дін і продали якомусь вірменинові. Мені не було повороту з неволі, бо мій пан торгував тільки з Персією та Сирією. Аж раз, коли саме трапилася каравана у Тебріз, прибув до нас із Табарістану багатий тамошній купець, який бажав їхати в Олеше. Він відкупив мене від мого пана й ми цілою валкою мандрували степами аж до Дону. Тут сіли ми в човни. Та коли приїхали в Олеше, печенізькі раби, яких було у того пана щось з десять, убили купця вночі і повтікали у степ. Коли почали ловити душегубів, я тоді прилучився до них, мовляв, знаю мову втікачів і на першому нічлігу в степу — накивав пятами.
— Справді! Велика це ласка Господня, що привела тебе сюди. Але чому ти не поїхав додому степами через Інгул, Синопу, Бог, Дністер? Ти ж з Галицької Землі…
— Святий отче! Я два роки не був у Києві! Там всяке могло накоїтися за той час.
Лице хлопця спаленіло, старий засміявся.
— Ну, тепер уже знаю все! — сказав. Ти, хлопче, їдеш за дівчиною і боїшся Свена, тому сумує твоє серце, а душа тремтить у неспокою. Та йди дальше, поклади надію на Бога.
