82
Станко забалакався з Леліткою і не чув нічого. Любу розмову з дівчиною перепинив таки сам боярин питаючи, як уявляє собі своє майбутнє молодець.
— У мене чимала пайка залишилася після батька, та на ній господарює дядько з мамою — відповів. — Я сам служитиму покищо у дружині, а там гадаю сам обзавестись хазяйством та осісти на землі.
Мощанин скривився.
— Будь я молодцем, — сказав, — я прямував би до кращого! Який чортяка знатиме тебе десь у галицькій землі. Воювати з сусідами? З цього нема ні гроша, ні слави, ні княжої ласки!
— Краще купувати куни та гривні — відповів молодець. — Добре і посидіти дома, зазнати щастя й гаразду. Досить я вже перейшов злиднів!
— Говориш, хлопче, якби тобі, а не мені, було пятдесять років — засміявся боярин. — Та про мене! Про мене балакай собі з жінками, а я пошукаю Добриню та Мстислава.
Старий виходячи стрінув Мирославу, яка саме відчиняла ворота. Коли вона побачила Станка, про якого знала, що був товаришем Доброгоста, оживилася й запитала про смерть брата.
Станко розказував довгу історію, а коли скінчив, дві перлини сліз потекли по ягодах дівчини.
— Хай боги, — затремтів її голос — заплатять тобі таким самим добром, яка була твоя правда!
