— Конунґ не має грошей. Вашого скарбу теж нема у теремі, треба-ж київським гридням заплатити добичею. А що не можна нам ограблювати ідолів, бо ми боронимо їх перед хрестами, то мусимо ограбити тебе!
Від садів Рогніди вийшов хильцем переодягнений за звичайного ратника — Мощанин. Споглядав скоса на гриднів Еріха, сходив їм із дороги, аж дібрався до Ярослава.
— Що це таке, Ярославе? Тебе граблять? Ти не пожалувався Свенові?
— Свенові? До нього під час боротьби і приступу нема. А наші боги, не його боги!
— Але ж ти йому союзник!
— Та ніби так, але… Видко людям таких богів не треба, коли у людській біді навіть вусом не моргнуть!
— Що ж, це видко княжі боги, не наші! — сказав боярин, — а раз відцурався їх князь… Може бути, вони помстяться колись на князеві, але нам тепер не поможуть.
— Ба, ні! — живо заперечив волхв. — Коли князь вирікається богів, а ми їх боронимо, то вони були б за нами. Видко в них таки нема сили…
— Пробі, волхве! — закликав Мощанин і заломив руки. — Якжеж нам бути без них?
— Іти з народом, або… приєднатися до нового княжого бога!
— Значить, — дивлячись у бік, сказав Мощанин, — треба приєднатися до сильнішого. Це ясне! Але хто візьме верх?
