— Той, за ким піде народ…
— Подай раду, Ярославе, — прохав Мощанин. — Ти волхв, серцезнавець.
— Рада є! Повідомити Олешича, що прибули полочани. Не будь їх, самі кияни були б рознесли варягів уже першої днини, а так затягнеться хуртовина на довше без помочі. Слухай! Оттут за капищем росте бузина а за нею густий горішник; там починається стежка, яка веде просто над ріку. Нею зійдеш над воду. Їдь на Стугну і скажи Олешичеві, щоб рятував престільний город для князя. Я заклену всі ворожі сили, щоб ти не стрінув на свому шляху ні дикого звіря, ні ворога.
Мощанин щез у кущах, волхв за завісою у капищі.
Від майдану йшли оклики варягів, які тягли з хати утвар, одежу, поживу, ревучий товар, птицю. В саді Рогніди полочани розкладали ватри. Сонце уже зайшло, а пітьма залягала звільна велитенський город.
Коли надійшла ніч у відношенні сил змінилося багато. Путята і земські бояри не дорахувалися і половини ратників, які зразу йшли з ними наступом. Бідніші огнищани та челядь полянської віри, покидали або повіддавали зброю та заявили, що їм ніяке діло до княжої війни. Даремне переконували їх купці та бояри, що під варязькою кор-
