мигою буде їм куди важче, а то й доведеться декому і згинути. Біднота знизала тільки раменами.
— В кого поломані руки чи ноги, вибиті очі чи поторощені ребра, цей так чи сяк хліба не знайде! Бийтеся ви, яким хочеться панувати!
Засібніше громадянство та всі христіяни стояли твердо при князеві і сили було доволі, щоб утримати в руках старий город та Поділ. Зате не можна було і мріяти про те, щоб розбити варязьке гніздо одним ударом, як цього бажав Путята. Півтора тисячі варягів могли боронитися тижнями, якби не прийшла стороння підмога. З другого боку і варягів було замало, щоб опанували цілий город та пристані; тимто й обі сторони стали оглядатися за підмогою.
Вона найшлася для обох сторін рівночасно. Варяги своєю подвійною перемогою нагнали простолюддю чимало страху і тої самої ночі нові сотні голяків-добровольців хильцем перебігли у Володимирів город або т. зв. Нове місто між Берестовом та Старим городом, звідки легко було дістатися на майдан перед теремом і капищем. Свен радо приняв їх, дав їм варязьких ватажків і післав їх грабити Володимирів город. Зате селяни з околиць Києва, з київського Полісся, зпід Вишгороду, Переяслава, Білгороду та Чернигова пообіцяли на третій-четвертий день наспіти з усіма ополченцями, які залишилися ще дома. Був це народ кремезний, завзятий, хоробрий, що звик до походів і небезпеки, тілом і душею відданий князеві, під якого рукою жив сито та безпечно. Так Путята міг
