рахувати на яких дві-три тисячі ратників зпоза Києва і на друге стільки зі самого города. Він ладився до рішального бою.
Так щоб забезпечити себе від несподіванок, хитрий дідусь придумав два способи. Передусім назначив кожному ратникові денну платню з княжого скарбу, а що важніше, її виплачено таки першої днини всім, хто зголосився до назначених воєводами сотників. А що від двох днів перепинилася торговля у городі, а у пристані через війну з печенігами не ставало заробітку, був це єдиний дохід бідняків. Він і знадив цілу юрбу людей, які хоч і не мали охоти боротися за чуже добро, але радо хапали за спису та лук — для хліба. Після цього виправив Путяга ці ватаги теж у Володимирів город пильнувати кожного руху варягів та боронити по змозі життя й майна тамошніх огнищан перед грабіжниками Еріха і Ґялляра. Вкінці вислав таки післанців до Олешича.
Путята ждав, але Свен не спочивав ні хвилини. Принявши присягу від полочан, зранку закликав Ґялляра, Еріха та Земунда на нараду. Вона мала рішити, що робити, щоб якнайшвидше роздобути гроші, потрібні на платню ратникам з Полоцька та Києва. Еріх радив, щоб пошукати за ними на Подолі у пристані. Туди не можна було дістатися пробоєм, бо вже всі хати і вулиці були обсаджені ратниками Путяти. Але Свен знав, що у складах арабських і грецьких купців заховані ціннощі, якими можна було купити половину всієї Скандинавії. І вмить рішив уже другої ночі попли-
