хто для звеличання своєї землі жертвує всім, навіть богами, з якими зрісся змалку, навіть свободою, якою користується у нас князь. Гадав би хто, що тобі, боярине, іде про віру, чи давній звичай. І я люблю своїх богів, і Добриня, і Путята, та не те саме віра і князь! Князь — влада і держава. Вам іще смакує безладдя, сите і пяне життя сільських вельмож, князів на малих участках без праці, без спільної цілі! Ось чому невлад тобі князь, який єднає навіть лісовиків у державу, дає всім безпеку, але домагається від усіх полюддя та послуху.
Гострі, рішучі слова Мстислава не залишилися без впливу на зборище. Волхв та земські бояри почули нагло, що дух неприсутнього князя тут між ними. Подумали, що гнів ображеного князя впаде на тих, що оттут на Берестовому у княжій гридниці зважилися назвати князя відступником. Вийняткове становище займав Путята, тисяцький Києва. Він походив, правда, з земських бояр, але зжився з дружинним ладом ще з часів княгині Ольги і бачив конечність розбудови державного життя. Тимто він завсіди обставав за княжою владою, як тільки вона опікувалася землею, а не витрачувала її сил на непотрібні подвиги для пустої слави, чи для гроша. Ось і тепер узявся він загладити ней надто різкий вибух споконвічної ворожнечі між місцевим боярством удільних земель і дружинниками, на яких опиралася влада великого князя.
— Правду сказав ти, воєводо — заговорив серед загальної мовчанки — що віра і влада, це не
