одне. Віра може бути у кожного ріжна, влада мусить бути одна! Волость тільки собою вміє правити, та й то не завсіди так як треба, землею може правити тільки дружина зі своєю головою, якою є князь. Його сила і воля по всій землі, а його боги будуть завсіди богами держави, раз він у них повірив. Тут, гадаю, ніхто не стане протиставитись, хіба який загорілий шибайголова, з якого буде більше потіхи ніж клопоту. Тому гадаю, що ти, воєводо, пішов з ратищем на комаря. Є по загублених безвістях наших лісів люди, про яких ти ось говорив, але це далеко не всі!
У цей мент виступив Добриня насередину гридниці. В його руках був перґаміновий звиток.
— Достойні бояри! — сказав — князь Володимир Святославич велить збирати охочих на рать по всіх землях Руси. Ідемо на Корсунь або на печенігів, ще не знати. Воєвода Мстислав має рушити зараз у волинську волость та перебалакати зі Святополком, а там і привезти на зиму рать у Київ. Путята подбає про харчі. А тепер раді кінець і князеві слава!
— Слава! — понеслося громом по гридниці, а там і стали всі виходити. З Добринею залишилися тільки Мстислав, Путята і Олешич на тіснішу нараду. Олешич і Добриня читали ще раз письмо і Мстислав, як завсіди так і тепер, подивляв цю незрівняну штуку, куснем ягнячої шкіри передавати вісти, накази, поради, поклони. З якимсь жахом приглядався чорненьким закарлючкам на жовтявому листкові і був гордий із мудрости свого кня-
