над якими не маєш милосердя навіть при своїй смерти. Тебе засліпила гадюча злоба Ніфлюнґа, якої повна вся твоя вдача. Так, бачиш, дурив ти всіх і мене все життя, обдурю і я тебе дещо при смерти!
— Пробі, княгине, — закричав варяг і вперше та востаннє зазвучала в його голосі справжня розпука, — невжеж у мене таки більше людського почування, ніж у тебе?
— Ха, ха, ха! — засміялася Рогніда. — То ти ще не знав, що я жінка, якій у любові і ненависти ніхто не дорівняє? Ось гляди! Колись на Берестовому, над головкою заснулої дитини ти подав мені ось де!
Тут видобула зпоза одягу малу золоту коробочку й показала її Свенові.
— Вона була призначена для того, хто одним помахом дужих, вірлиних крил розігнав усіх своїх ворогів, як Зіґурд Ніфлюнґів. Ти карлик проти нього, Свене, підлий, брехливий, хоча злющий та злобний. Тож ти, а не він повинен згинути від такої гадючої зброї. Не для тебе меч, ніж, кров, червона кров вибранця-героя. Для тебе запінені уста, посиніле лице та судорогами покривлені члени боягуза!
І кинула на долівку коробку зі затроєною голкою. Добула ніж і протяла на руках Свена ремені, щоб він міг ворухнутися і повзати. Свен повзав як гадина і зубами пробував добути з коробки голку, поки обезсилений болем і гарячкою не охляв непритомний.
