уст, що він приєднався до грецького Бога, якого прихильників стільки жило на землі Дажбога. А що цей Бог показався могутніший за Перуна, то ніхто й не дивувався. Всі були горді, що їх князь знайшов нову силу для них усіх, більшу як досі.
— Я вікінґ і закон морських героїв є моїм законом. Суди мене своїм новим законом, бо за давнім мій суд уже відбувся.
Настала знову хвилина мовчанки. На землі Дажбога чужинця ніхто не кривдив і його судили завсіди законом землі його походження. Свена можна було судити тільки за душегубство, грабіж та підпал підчас ворохобні, а не за зраду.
— Свене — сказав прикінці князь — за новим законом судити тебе годі! Твоя правда! Ти не з мого світа, а з того, який я вже залишив за собою. Я забуваю за зраду князя її держави, бо не я твій князь і тут не твоя держава. Проте за законом твоєї землі мушу залишити за тобою всю кров та сльози, згарище і руїни. Ти поставив якнайвищий закон — закон крови! — то й боронися від нього, або загибай!
Кинув меч до стіп Свена і сів на коня. Та в цей мент зашуміло у зборі. За час суду зібралася була на вулиці величезна юрба народу, яка пильно стежила за ходом суду. Тепер закричали всі.
— Він наш, наш! Давайте його!
— За кров дітей наших!
— На шматки його! Перун йому в тімя!
— Хай його побє хрест! Смерть злодієві! Смерть, смерть!
