Наче лан спілого збіжжя живі ряди пішли за прикладом свого князя похилившися. Один тільки волхв стояв блідий, простоволосий, заляканий, осторонь, довго не розуміючи переміни. Прибитий словами князя і невеселими міркуваннями над тим: де він тепер дінеться, волхв пошкандибав у капище. Та за яку годину ждала його чимала втіха. Прийшло декілька мирян із запитом, чи він і для нового Бога приймає приноси і чи зуміє найти до нього дорогу, як найшов її князь. Умить зясував собі досвідний духовник, що пливучи за течією він не пропаде.
— Очевидно, — відповів. — Якби мало бути інакше, то чи лишився б я при своїх почестях? Клади сюди дари, а всі небесні „воздадуть тобі сторицею“. Недаром князь воздвиг свій хрест саме на Берестовому; це місце очевидно святе і ближче звідсіля до неба молитві і людині!
Живо занявся жертвою, бормотів всілякі заклини, курив святим зіллям, сипав у полумя ялівець, а накінець перехрестився тричі, як бачив це був у христіян. Ледви скінчив покликали його до кострів, на яких мали горіти побиті варягами кияни. Де не взялися його помічники співаки, і старий Ярослав немов прочуняв. Він починав мати надію, що нічого не змінилося на Дажбоговій землі. Збираючись на похорони накинув білу одежу, підпоясану узірчастим поясом, припоясав розкуйовдані кучері і бороду, а на голову наложив вінок зі зеленої омели. Владним тоном видавав накази підвладним, а вони корилися йому, са-
