мі не знаючи, що думати про рішучі та певні рухи старого. Особливо дивувала їх незвичайна точність, з якою він перестерігав усяких подробиць обряду. Пригадував, щоб між похоронених когутів не попали курки, або між воскові свічки лоївки, щоб усі похоронені сорочки були льняні, та щоб до гашення вогню не вживали замість меду з водою, пива або чистої води. Ніколи ще так точно не перестерігав волхв цих звичаїв, як сьогодні.
Поважно та точно ступав гурток жерців у Володимирів город, де вершилися костри і тисячна юрба приєднувалася до нього, щоб узяти участь у похоронах. Волхв почував себе знову духовним провідником Києва. Одне тільки гнівало його немало, що за ним не ступав князь та не дзвонили списи гриднів. Не було ні бояр ні огнищан, здебільша тільки бідніші люди з передмість та з околиці. Та ось похід зупинився. На майдан навскач виїхало кількасот їздців, а за ними біла громада пішої рати. Військо сотня за сотнею проходило попри волхва. На чолі їхав на великому боєвому коні воєвода Мстислав Воєславич. Він одним поглядом обкинув увесь майдан на Берестовому і вмить догадався усього.
— Хрест!
З рамен хреста звисали вінки барвінку, чатиння та пізноцвітів. Це дівчата прибирали його після відходу бояр та князя і ніяка злочинна рука не нарушила їх. А тепер буйний вітер, який наганяв від заходу снігові хмари, розвівав ці вінки наче прапори.