— Що саме?
— Мусимо перешкодити кораблям, щоб не покидали пристані. Кожної хвилини може наспіти княжа рать.
— Це не легка річ. Корсунь багатолюдний город. З залогою стратіга та корабельниками візантійських купців буде в ньому до вісім тисяч мужа. Стіни високі, сильні, а на заборолі кожна баба рівна гридневі.
Та в цей мент Роман скочив наче хлопя між носіїв, які несли у город мішки. Між ними виднів старий, білявий муж з коротко стриженою бородою, одітий у грецький стрій з широким варязьким мечем.
— Оляф! — кликнув на нього Роман.
Живо оглянувся варяг і обидва други щиро привіталися.
Оляф видужавши оселився в Корсуні, де займався покищо торговлею збіжжям. Роман відтягнув Оляфа на бік і спитав:
— А ти не мав би, Оляфе, охоти ще хоч раз послужити князеві?
— Чим?
— Звісно чим: мечем і веслом!
Очі засвітилися в варяга.
— Заробиш на цьому стільки, скільки не дасть тобі й найбільш корисний торг.
— А це як?
— Забався ще раз у вікінґа й не пусти завтра грецьких суден із пристані.
— Скільки людей ти даш мені?
