розміщувати крам. Вільні гребці, посередники та ратники озброїлися, а молодші купці, з яких кожний знав воєнне діло і миттю вмів перекинутися з купця у грабігкника-вояку — перебрали провід.
Під вечір не чорні хмари від заходу надвигнулися на Корсунську волость, не сірі птахи налетіли, не сарана рушилася на плодовиті поля… Це велитенська фльота суден Володимира підплила до заливу й замкнула його зовсім. Вслід за цим човни приставали до берега, а з них висідали відділи рати, такої добірної та лискучої, що й самі порфіродні імператори не посоромились би такої. Сотня за сотнею, тисячка за тисячкою виходила на беріг, а коли причалили всі, крім вартових човнів, вивантажено ще кількадесять коней. На одного з них, білого, мов молоко, араба сів рослий муж у пурпуровій мантії та в золотому шоломі з вінком на голові й лискучим мечем у руці.
Нечуваний переполох охопив корсунян. Стрімголов утікали у город ті, що вийшли були у пристань, як тільки на овиді появилися човни. Утікали навіть власники господ і складів побудованих на березі, і мешканці передмістя, яке лежало на руїнах давнього Херсонесу.
Глухо зачинилися ворота міста й почалися гарячкові приготування до оборони. Хоч корсуняни чули про майбутню виправу Володимира на Корсунь, але приїзд купців розвіяв їх сумніви. Аж тепер вони зрозуміли проворність князя, який
