На підсінні невеликого хутора, положеного на горбку під містом, сидів Володимир, біля нього воєводи, обидва Олешичі, Соломирич, Мстислав Воєславич, Стенята, Сулятич, на боці при столику Анастас.
Устав Вишата:
— Милостивий князю! — маю вістки, що городяни раді би хоч сьогодні піддатися під твою руку і збутися стратіґів та збірщиків із Царгороду. Та саме цього не бажають собі царгородці, а їх є в городі сила. Катепан теж рад би піддатися з усім військом, та боїться відповідальности. А проте гадаю, що від одного сміливого наступу город піддасться!
— Це ми знаємо, що вже перед тижнем, коли впала стіна біля східних воріт, город був наш, — завважив старший Олешич. — У тому то й ціла біда, що ми бажаємо добути город, а не його звалища.
— Бач, цього не розяснить купцям ніяка сила! — відповів Вишата. — Не беремо то це значить не можемо!
— В такому разі треба б хіба нам самим вислати посла до імператорів, щоби дозволили ласкаво корсунянам піддати город! — зажартував воєвода Мстислав.
Князь усміхнувся: — Отже ніхто з вас не має ради?
