їх вступила відвага. Замовкли навіть голоси спротиву серед корсунян, а царгородські купці почали вже спокійно списувати та розділяти забрані маєтки.
Але облога затягалася. Кілька днів війська Володимира відпочивали і що вечора почувалися з табору крики та співи гриднів, що бенкетували. Та одночасно на очах корсунської залоги повставали здовж стін деревяні зруби, на яких здіймалися „пороки“, тобто метавки на бальки й камені. Корсунянам удалося декілька з них спалити грецьким вогнем, та на їх місце появлялися нові.
Найдивніше було те, що повставало їх по кільканацять нараз без гомону, стукоту сокир, не примірюючи навіть частин, якби були готові.
Десятої днини після приїзду величезні каменюки летіли на стіни, а що віддаль була дуже невелика, то і успіх обстрілу був незвичайний. Зразу тільки крівлі домів, положених біля стін, терпіли від стрілен, які перелітали через городські стіни, та швидко стали падати один по другім зубці укріплень, а далі цілі заборола обвалювалися й летіли вділ із ломотом у хмарах пилюги. У руських дружин не було ще ніколи машин, тимто візантійські та корсунські будівничі не так то дбали про відпорність, як про висоту та гладкість стін.
Серед крику та реготу гриднів падали укріплення города й гинули його оборонці. За цей час княжі дружини основно очистили все побережжя півострову та половили чимало суден, які наспівали з Візантії.
