Царгородом“. А сам можеш осудити, чи вона зміститься у тих двох господах, які біля церкви святого Мами веліли виставити для вас порфіродні.
— Станеться по твоїй волі, милостивий, — покорився грек, — але що буде тут з нами?
— До трьох днів самі царгородці зажадають від тебе піддачі города й я займу його! — відповів князь.
— Га! Хай буде воля Господня на нас грішних! — вдарився у груди катепан. — Але невже не найдемо помилування перед тобою? Ми ж не з власної волі…
— Нікому з вас не впаде і волос з голови, не пропаде і ногать із кишені! Не стану ж я руйнувати своєї волости!
Коли другої днини корсунські жінки та челядь купців і вояків бажала набрати води на страву, показалося, що у проводах нема ані краплинки. А що на ввесь город був тільки один доплив, то й відразу бракло води у всьому городі. Днину або дві можна ще було видержати при помочі дощівки, яка залишилася після останньої бурі у заглибинах поземелля, та відтак не було вже ніякої змоги роздобути води, потрібної до пиття. З безхмарного неба лилася тільки жара, земля репалася від засухи, а розпалене каміння аж пекло від дотику. Дивним дивом терпіли від цього найбільше не корсуняни і не вояки, а саме
