лиця… Та тоді вбивала зависть, розпука, невтишена любовна жага, а не холодна надума здорової людини. Козняк похилив голову, Мощанин закрив очі рукою, волхв неспокійно крутився на місці.
Згірдним оком обкинув Свен усю трійцю.
— У ніякого народу я не бачив стільки кислого добросердя, що у вас! Як так, то йдіть до Євзевія на Поділ і понавішуйте собі хрест, який впрягає вас у колісницю нового царя.
— Як ти це розумієш? — підняв голову волхв Ярослав.
— Що має спільного віра князя з вольностями бояр? — спитав Козняк.
— Ба, воля це наше споконвічне право. Воля князеві, воля і нам! — заявив волхв. — У нас по-правді землею править віче, а князь тільки проводить дружині!
— Воля, віче, дружина… ха, ха, ха! — зареготався Свен. — Володимир не з тих. Ніодна дівчина не сміє віддатися без його відома, ніодин човен не може поплисти у Витичів без його опіки. Він один розуміє, що таке воля і знає, що її не сміє бути ні в кого, раз вона є в нього. Запізно буде вам ждати, аж нахабна рука знівечить ваше споконвічне добро, а треба її відтяти ще заки до нього простягнеться.
— Як так, — відповів по хвилині надуми Козняк, — то воля, яку нам так гарно описуєш, дуже схожа на насилу, від якої хочеш саме нас берегти.
