тут найкращим ватажком, бо я воєнне діло знаю, як ніхто з вас… але…
— Але?… — наставився волхв.
— Але князем я не буду! Я не посягну по Аскольдову владу, щоб не дожити його долі. Князем може бути тільки хтось із княжого роду, ось хоч-би син Рогніди, або хтось із земських бояр.
— Мій син, моя остання потіха уже в могилі! — захлипав стиха волхв.
— Мій теж! — зідхнув Козняк.
— У мене ніколи не було сина! — з нещирим жалем у голосі заявив боярин із Мощаниці.
— Не забувайте — рішив Свен — Рогніди, яка безумовно буде з нами. Її син міг би унаслідити престіл батька, якби землі та дружина не приняли князя зпоміж нас. Тому раджу признати майбутнім князем або малого Ізяслава, якщо Рогніда нам поможе, або майбутнього чоловіка Мирослави, якщо він буде з нами. Згода?
— Згода, згода! — кликнули Мощанин і волхв.
— Так випиймо на славу майбутнього князя! Хай пропаде самодержець та його грецький хрест! — піднявся Ярослав із чаркою в руці.
— Хреста не тикаймо! — усміхнувся Свен, — тимбільше, що значна частина союзників у Києві буде зпоміж христіян.
— Якто? Хто?
— Хто, питаєшся? Звісно хто! Варяги, франки, ляхи, чехи, тощо. Всі вони споглядають зазд-
