появою героя, не хвалився хоробрістю, не говорив про насолоди, а про спільне довічне життя. Дівчина підняла очі на Свена і побачила, як самовпевнено дивився він на неї. Це вразило її і вона відповіла спокійно:
— Знаю я тебе не від сьогодні, хоробрий воєводо і твоя слава мусить бути привабою для кожної дівчини. Ти підіймаєшся понад усе мечем. Ти можеш жити сам навіть на самітній високій скелі, а я привязана до цієї хати. Ось чому не можу дати тобі відповіді, якої бажаєш. По закону не я, а мій батько є власником моєї руки і віддасть її тому, кому захоче.
— На Фрею! — закликав Свен, збентежений ненадійною відповіддю. — Ти бажаєш мене обманути гладкими словами, як мене вже звела гарним лицем. Та даремний твій труд. Раз ти зрозуміла мої слова, то зрозумієш і те, що героєві законом є його воля, а не воля інших. Саме того я жду і прийшов до тебе, а не до батька. Він не стане проти моєї волі, якщо вона буде і твоєю.
— Не питай волі людини, яка вже її не має. — відповіла з усміхом Мирослава.
— Якто?
— Ти знаєш, воєводо, що я вже раз обявила свою волю і повязалася з Романом Олешичем. З того часу в нього є до мене право і хоч він поїхав у далеку Грецію, проте моє слово чули добрі духи нашого посілля.
