подіями останніх днів. Хрещення Володимира, ворогування з боку Рогніди та Свена, нарада з волхвом та Мощанином, виїзд батька… чи це не зрада?
— Воєводо, я мовчу і жду! — відповіла, опановуючи схвилювання. — Мій дівочий ум не доріс до твоїх високих поривів. Мене надить твоя сила і слава, але мою любов може мати тільки той, хто приєднається до нас, хто ввійде у наше життя, як його учасник, піддасться його ладові. Якщо не можеш, то знівеч цей лад, а тоді твоя воля буде рішати про все та у всьому і тоді я буду мусіти стати твоєю…
Наглий гамір у сінях перепинив їм розмову. Хтось викликав Мирославу до сіней. Зпоза дверей долітав виразно хриплий голос Снорре, — дворецького Рогніди.
— Княгиня взиває тебе на розмову! — говорив Снорре.
— Піду, як тільки попрощаю гостя, — відповіла дівчина і вернулася у світлицю.
— Чув я про наказ княгині — зустрів її Свен, — відходжу. На прощання додам тільки, що від твого слова залежатиме, чи Рогніда має наказувати тобі, чи ти їй. Залишайся у гаразді!
Підняв руку, склонив голову і вийшов, а Мирослава впала безсило на лаву застелену ведмежою шкурою. Як дуже недоставало їй досвідної матері, яка далаб їй щиру пораду! Як дуже вона хотілаб помолитися якійсь ласкавій, милостивій
