но вірна князеві та могла триматися якийсь час навіть проти волі народу. Путяти й не питали про раду, бо хоч він сам був відданий князеві, то як земський боярин міг легко вибалакати яку тайну перед непокликаними. Врешті після довшої наради рішили покликати єрея Євзевія і спитати його, чи христіяни Києва не схотілиб у потребі станути в обороні князя. Євзевій згодився радо, приобіцяв поміч та не хотів назвати поіменно чільніших мужів нової віри, бо боявся, чи поганські воєводи не бажають вигубити христіян у городі ще до приїзду великого князя, який славився своєю справедливістю. Він сказав це зовсім отверто. Тоді Добриня показав єреєві письмо Володимира з Візантії. Єрей прочитав, а там і похилив голову.
— Як так — сказав і перехрестився, — то я радо покличу всіх вірних Розпятого, які зможуть мечем заступитися за Богом даного князя. Всі вони будуть напоготові і з Витичева швидше ми будемо мати вістку, ніж змовники. На Подолі, на горах, у Вишгороді є наших багато. Навіть між боярською дружиною є більш третини христіян. Тільки між земськими їх ще небагато, але як зачуваю, вони саме мають бути нашими противниками.
І втішився Добриня у свому серці, яке від сорока літ билося тільки для єдности й могутности руської землі та княжого роду. За якийсь час у гридницю вбіг молодий Збранич, блідий та схвильований, перевів дух і обтер спітніле чоло.
— Змова відкрита! На чолі стоять волхв Перуна, Свен, Козняк і ще один боярин. Помагають
