Неприсутність великого князя не багато змінила у зверхньому вигляді Києва. Як і досі крутими вулицями города пропливала безконечна течія людей, піших та верхи, підводою, вючних тварин, а на Подолі через руки купців перепливали достатки. День-у-день горіли на Берестовому жертовні вогні та запашні дими окружали золоту голову Перуна під капищем. Сотні та тисячі народу приносили свої жертви княжим богам на те, щоб вони опікувалися землею, скотом, ріднею, хоронили їх від наїздів, огню, пошести, повені та щоб своїм покровом берегли сонця руської землі — князя!
Не було вже варязької дружини, та цю недостачу відчували тільки їх власні земляки. У загалу киян небагато було діла з заморськими купцями і серед велелюдного города вони зовсім губилися. Доми на Берестовому, де вони жили раніше, не стояли порожні. Мстислав за порадою Добрині покликав молоде боярство під стяг князя і то не тільки з дружинних, але й земських бояр, яких досі не кликав іще ніхто, хіба в ополчення проти
