„поганих“ або ятвягів. Окличники пояснили боярам, що для оборони княжої влади та рубежів руської землі треба дружини, яка була б тим самим, чим була колись варязька. Навіщож витрачувати зібране з волостей полюддя на чужинців? Поклик княжих воєвод стрінуло навіть земське боярство здебільша з захопленням і місце варягів заняли сини найстарших, найзасібніших полянських, сіверських, тиверських та червоноруських родів. Вони приїздили озброєні найкращою зброєю батьків на баских конях, зі збройною службою та повними гаманцями. Сірі плащі шили їм кравці з найдорожчого сукна, а багрова лямівка була з найкращого шовку. Суворе службове життя дружинно-боярської молоді вражало тільки декого. Назагал знуджені безділлям хлопці за кілька днів звикали до військового ладу, а широке подвіря княжого двора гомоніло ввесь день від брязкоту зброї, тупоту коней, свисту стріл та ратищ. Батьки недовірливо споглядали на це, але молодь була за князем та дружинною службою.
Рівночасно переводив Добриня з Путятою виміну кун, соболів, білок та всяке майно княжої скарбниці на срібло. Ще ніколи не мали грецькі та арабські купці нагоди покупити стільки футер. На торзі відразу впали ціни і вмить зароїлося торговище від перекупнів, які намагалися за дешеві гроші викупити вартісніший товар. Та тоді Добриня замкнув на два дні княжі склади і проголосив, що князь міняє куни по волі, а не поневолі і тільки за повну ціну. Путята, Олешич і Мстислав були ко-
