— Ага! Отже ти бажаєш, щоб я на власну руку пішов всупереч волі боярина?
— Я нічого не хочу! Я піддаю все під твою боярську волю.
Станко Збранич удав, що надумується, тер чоло рукою, вкінці кивнув рукою на тивуна і пішов передом у хату.
Дворище Мощанина було засібне, багате, одначе всі більші достатки були в Києві. У Мощаниці жив тільки тивун, який уживав обширні кімнати двора на склад шкір, меду та воску. У світлиці повно всякого грецького та східнього крамного товару, яким торгував тивун на власну руку, і тут засіли обидва на непокритій лазі, при столі.
— Так! — сказав Станко, пересуваючи меч наперед себе, — в мене є спромога, а навіть охота змінити в дечому рішення боярина…
— Ох, вчиніть це, боярине, вся земля поклониться тобі за це, князь обдарує ласкою, а сам боярин дякувати тобі буде за це поки віку! А там, — тут знизив голос до шепоту, — у варягів є ще кілька скринь із гривнами, які прийшли з Витичева…
— Ах, тому то ти так дуже побиваєшся за князем! — погадав молодець і вмить успокоївся щодо вірности тивуна.
Ховарезмієць без сумніву готов був зрадити всіх і вся, раз у гру входив гріш. Тому кивнув головою, наче справді погоджувався з ним у поглядах і спитав:
