товару ні варягам, ні „тамтим“. Тивун із хитрим усміхом вказав великим пальцем позад себе на північ, відкіля мали надійти ятвяги.
— А від них нема вістей?
— Є, боярине ! Вони позавтра досвіта будуть тут.
Усміх щез із лиця тивуна і хмара гніву промайнула по ньому.
— Союзник чи зрадник? — питав себе молодець, але не находив відповіді. Гра була надто небезпечна, щоб її можна було грати наосліп. Щойно завтра ввечір мала надійти дружина та піша рать, а на ніч ладився наступ на склади в Мощаниці й засідка на Свена. Все те пропадало, якщо в серці тивуна чаїлася зрада.
— Що ж бажав би ти почути від мене? — спитав тивуна з вимушеним усміхом.
— Саме те, що й ти, боярине, ждеш від мене. Боярин із Мощаниці затіяв негарне діло…
— Негарне? Чому?
— У нас були ще до виїзду Свена висланці ятвягів. Я скривався на горищі, коли вони радилися зі Свеном у гридниці і чув усе. Ятвяги цим разом прийдуть з миром, а з поворотом камінь на камені не залишиться після них. Ні одного хвоста у стайні, ні одної білої голови не залишать погані у посіллях дулібів. У Володимирі сяде Арне Ернзіда з Данії на удільному столі. Бояри стануть служебниками варязьких гриднів Свена та нових приходнів із півночі, а всю челядь вивезуть у Грецію на торги.