— Ага! — значить у тебе все готове і рішене. — Навіщо ж тобі мене до цього?
— Я раб із рабів, боярине! Війна не моє діло і за моїм проводом без волі боярина не піде ніхто. Провід може дати тільки боярин. Грішне життя, війна не купля. У бій не підуть за мною, тільки за тобою.
Станко кивнув головою.
— Гаразд! Поклич людей на завтра перед розсвітом.
— Чому так пізно? — занепокоївся Албаз.
— Перед розсвітом сон найтвердший, а ти не гадай, щоб твої кривобокі голяки справилися з варягами, хочби їх було і пять на одного.
— Вони дужі люди, боярине! Я здохлятини не спомагаю!
— Все одно! Ти не знаєш, що може княжий гридень або варяг у отвертому бою. Їх двох розперіщило б твоїх трицять ратників, як полову. Ні, Албазе, вели твоїм людям прийти аж над ранком. Де сплять варяги?
— Вони по двох сплять по всьому обістю, а двох сторожить постійно біля воріт і в повітці!
— Так ти добре розглянься, де вони розложилися на нічліг, а на зорі розбуди мене!
Запала ніч, темна, бурхлива, одна з ночей, які бувають під кінець літа, коли воно змагається з осінню. Не спалося молодцеві. Надто важке рішення впало на його голову і серед нього губилася навіть зоряна поява Лелітки. Збудився, коли світло смолоскипа вразило його зір.
