— Вибачте, нам воєводо, ми не бачилися від двох літ!
Соломирич усміхнувся.
— Не я стану дорікати молодикові, який шанує старого, хочби цей був тільки тивуном.
— Яким же ти світом причвалав аж сюди? Що там дома, що мати, стрийко, брати?
— Мене прислав воєвода Мстислав, бо я приїхав був до нього з наказу твоєї матері у справі городницької волости. Тисяцький Святополк та боярин прислали гроші, та не знали, чи ти одержав їх, чи ні. Ярослав і Млад уже обидва у дружині Святополка десь біля Перемишля, та ні йому ні їм не загрожує небезпека. У Мєшка іде тепер завзятуща боротьба на півночі та на заході, він сам старий, сини незгідні зі собою та батьком. Словом боїться! Тимто воєвода Святополк полишив оборону пограниччя місцевим тисяцьким, а сам подався у своє Залісся. Там пробуде тільки два-три дні, а опісля піде на Київ. По дорозі збере рать з усіх волостей тиверських, деревлянських та полянських, а й тобі велів туди їхати. Зате зимувати будеш уже дома.
Про все те знав Грива, недаром увесь вік прослужив при боярській рідні Збраничів. Всі бажання та задуми боярині Ольги, воєводи Святополка та братів Станка були йому звісні куди краще, ніж самому молодцеві, який умить це зрозумів і спитав:
— Так гадаєте, дядечку, що після смерти стрийка мати прожене стрийну з Заріччя?
