ці губився лівий беріг ріки, так що здавалося, що Поділ лежить над морем. Мимохіть спинився Свен над рікою і задивився у масу води.
— Чого ти? — наставав Еріх. — Ходи, пізно буде, розійдуться…
— Ізпід коріння світового ясеня текуть води! — півголосом сказав на те Свен.
— Іґдразіль має їм на прощання кріслатим гіллям і вони не вертаються уже до нього. Що минуло пропало, а що не пропало, щойно перед нами…
З острахом глянув Ерік на товариша. Такі вислови чував він від скальдів, мудрців далекої півночі, від ворожбитів, які на білу скатертину кидали таблички з пророчими рунами.
Мовчки зайшли у домівку Ібн Дауда, арабського жида, де сходилися залюбки засібніші бояри, огнищани та купці на грецьке вино, бендж та гру в кости. А дехто розказував довіреним, що в саді, біля хати, що сягав аж по Дніпро, має проворний син Ізраїля роскішно уладжені домівки, і в них прегарні з усіх народів землі вибрані дівчата. Ібн Дауд торгував невільницями та рабами з іншими жидами або з чужинцями.
У сад Дауда мали доступ тільки добре знані власникові багатії, майже без вийнятку чужинці. Бували там і свої, та цих старався Дауд яко-мога найшвидше усувати і неодного київського мерця виловили вже рибалки біля Витичева з Дніпрових глибин, без знаку побоїв або ран. Свен знав про- всякі темні діла Дауда, знав також, що він скупо-
