— Ба, ми станемо тут у Києві певною ногою.
— Коли?
— А хочби і зараз!
Вичепурений та відсвіжений якимись незнаними східніми пахощами, Свен увійшов у вітальню. При довгому низькому столі сиділо тут до трицять мужів у дозрілому віці, деякі з них світили вже навіть сивиною й лисим черепом. Тяглі, виразисті обличчя вказували на ґерманське походження більшої половини з них. Останні були очевидно греки, та без огляду на велику ріжницю у вигляді, всі почували себе свобідно. Швидко опорожнювалися срібні чарки з темним грецьким вином, тільки кошички з усякими східними солодощами залишалися нетикані. У розмові раз-у-раз повторялися ймення Рогніди, Володимира, Арне, Добрині, Путяти. Та як тільки появився на порозі Свен, усі враз замовкли і погляди всіх звернулися на нього. Добру хвилину глядів Свен на зібраних зором вужа, якого сила приковує до місця добичу. Свен знав добре силу свого зору, його права рука піднялася над голови зібраних повільним святочним рухом жерця.
— Вікінґи, діти далеких земель, яких доля кинула в чужину, привіт вам! — сказав врешті низьким, сильним голосом.
— Привіт, привіт! — загомоніло у зборі.
— З далекого заходу підіймається з безодні голова злющої, зрадливої богині Ран. Весла красяться кровю її дітей і гуде буря. Вже Гель дер-
