жить клятого Фафніра, а його кров дає переможцеві непоборну силу.
Тут меч блиснув у руці Свена, той сам грізний меч, яким стільки душ виправив вже у безодню ночі.
— Вперед, вперед, за тобою Свене! — закричали варяги, а навіть греки, які тільки дещо розуміли зі слів воєводи, піддалися непереможному впливові його появи. І вони теж підняли чарки з окликом „Ніка“! наче витали імператора. Коли дещо притихли оклики, Свен знову підняв руку.
— Так волею вашою є, щоб я, Свен Герюльфсон, був керманичем вашого судна?
— Так, так! Слава конунґові! — закричали варяги і змовкли, наче залякані звуком своїх слів.
— Добре, обіймаю провід! — закликав Свен. — Буду конунґом, доки не положу під ноги всіх ворогів і не подвигну у Києві стягу нової держави вікінґів.
Сів при столі і велів Даудові подати вина.
— А тепер розкажи, Еріху, коротко і звязко, шо сталося за час моєї неприсутности у Києві.
— Недобре сталося, конунґу! — відповів Еріх. — Завели нас франки, завела Рогніда, завели деревляни, завели бояри. Ми — самі!
— А Рогніда?
— Вона казала нам передовсім присягати свому синові, а ми знаємо тільки тебе. Та вона потягла за собою деревлянських бояр, яких відпоручники приїхали в Київ два дні тому. Вони привезли вістку про перемогу дулібів та твою смерть.
