— Довго живе той, кого поховають лихі язики. Залишіть Рогніду мені. У мене вільна рука, а місце подруги конунґа ще незаняте!
Аж ахнули варяги почувши таке. Справді! Подружжя Свена з Рогнідою дало б йому рішучу перевагу в городі та забезпечило б владу аж до приходу Володимира. А до цього часу прийдуть зі Скандинавії та з Полоцька нові полки, печеніги переймуть князя на порогах, як колись великого Святослава…
Тимчасом Свен допитувався дальше про боярство і дізнався, що Мощанин вельми притих і знову навязав зносини з Добринею та Олешичем і тільки один волхв Ярослав бажає їм добра. Та він стоїть сам один серед населення, яке й чути не хоче про іншого володаря.
Дізнавшися про все те, Свен попрощався і велів чотирьом відомим з хоробрости мужам іти за собою. Ще цієї ночі мали прислати Свенові всіх озброєних парубків. Він прямував у своє посілля на Берестово, де не був іще від свого виїзду на Волинь. Вийшовши на площу перед княжий двір, розглянувся довкола. Площа була пуста, залита пливким сріблом місяця, на якому чорно значились тіні пятьох варягів, ніби пятьох демонів на ясній поляні бога світла. Перед ними дрімав серед розкішного запашного саду терем Володимира, а дещо далі при з'їзді на Поділ світилися два камяні стовпи при брамі двора Рогніди. Біля терему наглухо заперті, сріблом ковані ворота капища надили зір блеском полірованого металю, а по тому
