душі, якщо ні, так відійдіть — спокійним суворим голосом сказав Євзевій.
Один отрок і дяк поклякали вмить. У гридницю увійшло чотирьох варязьких гриднів. Вони уставилися по боках дверей. Зпоза них виступив на середину світлиці до демона подібний конунґ Свен. Побачивши в руках Добрині хрест, Свен засміявся.
— Вітай, Добрине, вітай і вибачай, що роблю те, що ти повинен був вчинити ще за Ярополка!
— Так ти посягаєш на великокняжу шапку? — спитав Добриня.
— Ні, не посягаю, а маю її вже і вдержу ось чим!
Тут стукнув мечем об долівку.
— Ізпід ніг володаря вириваєш землю, зрошену кровю тих, які впали за нього у боях із ворогами і гадаєш, що ця земля стерпить тебе над собою?
Глум звучав у голосі недужого і не було в ньому ні сліду збентеження чи остраху.
— Гадаєш, старче, що я прийшов слухати бідкання соломяних героїв? Я тямлю тільки наші колишні спільні бої і тому приходжу до тебе як конунґ до недужого боярина. Інакше я прислав би сюди парубків, щоб викинути стерво на гній! Не роблю я цього, але і ти не дратуй мене, а передай владу і скарб, як ялося при зміні володаря.
Та тут вмішався Євзевій.
— Вибач, воєводо, інокові, що перепинює тебе. Але бачиш у цій кімнаті між нами уже почу-
