вається подих смерти. Того, хто вмирає не злякаєш, якщо він помирився з Господом Богом.
— Стрівай, Євзевіє, вуха нового конунґа не послухають слів святця — відповів за Свена Добриня.
— Може бути вони послухають державного мужа, тільки не у прияві третього. Бо слова правди бувають гіркі. Відійди у мирі!
Духовник відійшов мовчки, а Свен сів на лаву. У цей мент був він тільки втомленою людиною.
— Старий дурень лякає смертю героя, який з нею їсть, пє і спати лягає! — заглузував Свен.
— Твоя лють — відповів Добриня, — звертається проти тебе самого, товаришу.
— Не товариш я тобі, а конунґ! — гордо сказав Свен — а ти повинен якслід почитати конунґа.
Добриня сів на ложі, наче нова сила вселилася в нього і суху, кістляву руку витягнув до Свена.
— Свене! Ми пів світа звоювали, збираючи землі для Володимира і позбірали їх якслід. Ти навіть обагрив руку Ярополка, щоб найбільшій силі дати і найбільшу владу, а тепер ти сам підносиш руку на неї з особистої ненависти і гадаєш, що твій меч саме так зможе зрубати Володимира, як зміг Ярополка?.. Нерозумний, безглуздий карлику! Невжеж ти не бачиш того, що між тобою і престолом зросла стіна, якої і грецьким вогнем не спалиш і сірим вовком не перескочиш і орлом не перелетиш. Послухай мене, кинь усе і тікай звідсіля у свою льодову батьківщину, а то стіна,
