яку бажаєш підкопати, роздушить тебе! Ти став конунґом на сотні чи двох гриднів, війна, яку затіваєш, це боярська крамола, а буря, яку починаєш, це буря у глечику!…
Слова Добрині не переконали Свена, але зацікавили його. Він підняв утомлену голову і з насміхом глянув в очі старому.
— У глечику? Ха, ха! Пожди старий, день-два, а побачиш, як широке народне море загуде славою новому конунґові, і йому поклоняться всі, як кланялися колись Аскольдові!
— Аскольдова могила по нинішній день стоїть під Києвом і багато-багато таких могил по світі, де спочивають самозванці. А знаєш ти чому? Тому, що влада це не гріш і не зброя, а закон, якого власником є цілий нарід від боярина до мужика. Один кланяється Христові, другий Одінові, та всі коряться Силі, а єдина сила в державі — сила народу.
— А таки я зарубав Ярополка і клянуся Одіном, що не спічну, доки цією рукою не подвигну і на могилі Володимира своєї влади!
— Ти, Свене? Ні, не ти побив Ярополка, а воля народу, яка змагала до обєднання руських земель. Як бджоли проганяють трутнів та побивають зайві матки, так погинули Олег і Ярополк. Ти був тільки ножем у руці, рукою князь, витязем — Русь!… Тільки такий самозванець добуває вінка і слави, який є виразником бажань народу.
Свен перейшовся по кімнаті, станув при вікні та довгу хвилину глядів крізь вікно, як його
