101
Тоді панічний жах обхопив Ромеїв. Вони побачили ось, чия рука їх громить. Огонь на воді вигорів і погас, відломки ґалєр, обсмалені трупи та горючі судна сплили з водою і догоряли під берегом, а на останки грянули з двох сторін зі зичною боєвою піснею на устах звідусіль руські дружини. Почалася різня.
Недовго вона тревала, Ромеї піддавалися хто лише міг, ґалєри ограблено і спалено, а відтак князь з дружинами подалися до міста, де міжтим міщани та руські гридні погасили пожежу. Всі раділи побідою, навіть Болгари, бо ся побіда була побідою справедливости над кривдою.
Одначе на світі, таж як день і ніч, літо й зима, міняються добро і лихо зі собою, мов брат з братом. На дні чари роскоші скривається завсіди крапелька горя, а у найбільшому горі найдеться зерно потіхи. Благо сьому, хто найде в час одно й друге. Пізнав се князь Святослав таки тої самої днини.
На майдані замку зібралася уся дружина князя, а воєводи числили убитих і ранених. Вони вислали дроворубів за дровами на костри та заряджували величаву тризну по упавших.
Саме вийшов князь з гридниці і військо починало вітати його окликами: „Слава!“ коли в тім задуднів у віддалі тупіт коний і юрба їздців вїхала на майдан.
Виглядали вони страшно. На конях і людях висіла підрана упряж і одіж; погнуті лати та шоломи, порубані щити свідчили про люті бої, небезпеки та пригоди. Коні і люди були крайно потомлені, на одних і других видніли численні глибокі рани. Зпід шмат і ременів, якими перевязувано рани, добувалася кров, яка відтак застигала на лиці, руках, бородах та волоссі їздців.
На великому білому коні, якого сніжну шерсть обризькали кров і грязюка, сидів сивоволосий та сиво-
