105
Князь відняв руку від лиця, його очі горіли лютим огнем.
— Деж ся тварюка? — прохрипів — я йому усі бухи випорю з проклятого черева… я йому…
— Послухай, почуєш! — успокоював князя воєвода і не тратячи часу, розказував далі. Святослав сопів ще хвилю, вкінці переміг злість і слухав уважно оповідання.
— Ледви мої відділи виїхали на рівнину, Ромеї перейшли на сей бік Балкану і рушили на Переяславець. Тоді я задумав обійти їх від заду і вирушив з кінними гриднями, щоби обїхати їх. Пішу дружину лишив я угороді. Але Ромеї ішли мов на крилах Стрибога. Піші Византійці пішли сейчас приступом і вдерлися у город. Тоді я ударив зі засідки на них, а було у мене до двох тисячів комонників. Ледви я однак вивів своїх перед город, коли звідусіль стали появлятися кінні відділи Ромеїв. Було їх з вісім разів стільки, що моїх. З нападу, мусіли ми перейти до оборони, а знаєш, князю, що значить оборона комонників. Нас рубали мов ліс, мов збіже жали з усіх боків, вкінці ми побачили, що і дружини у городі втратили силу відпору і бються вже по хатах. Накінець місто загорілося і тоді знали ми, що усе пропало. Тому звернули коні і пішли пробоєм туди. Половина нас лише остала і не знаю, чи десятьох найдеш, які не булиб ранені. Ось і усе!
Святослав успокоївся зовсім за сей час. Грізна небезпека вернула йому усі сили духа і довго в ніч радився ще зі Свинельдом і Шварном, як зустрічати ворога під Доростолом.
Так то страшенна хуртовина розгулялася у медом та молоком пливучій болгарській землі, та лиш Мсти-
