106
слав не знав про се. У невеличкій але ясній кімнатці у вежі сидів він вже три дні у заперті і думав про свою нещасну долю, а скаженів прямо з лютости, згадуючи, як то його сюди запроторили. З вікон обіймав його зір оба береги Дунаю, правий близько, лівий далеко.
На маленькому острівці при правому березі ріки стояв замочок: Вежа, два муровані доми, довкола забороло з круглими приставками по рогах, ось і все. Сам острівець був підмоклий і багнистий, а весною у значній части покривався водою підбувшої ріки. На малому сухому просторі росло декілька яворів та оріхів, по краям лозина, а далі очерет, шувар, осока, ситник, купчатка. Тут гніздилося безліч водяної птиці, що своїми криками, ловами та бійками розраджувала самітнього бранця.
Бранця?… Відкиж попався туди Мстислав?
Яким світом удалося здорового, хороброго та розумного молодця запроторити у сю безвихідну самітню, підчас коли там на полі Перун провадив всіх його земляків на ворога?…
Мстислав підійшов до закратованого віконця і глянув на филю, що невпинно, безнастанно плила, пропливала ген у даль, у безвість мов людина, що йде сповнити якийсь пильний обовязок совісти, мов життя, мов час… Хтоб-то міг за сею филею поплисти у даль, долі рікою, на свободу, до своїх, до князя, на родину… Гей, гей!
При березі стояв маленький човник, а в ньому сидів в короткій сорочці без рукавів невеличкий собою чоловік та витягав з води верші, заставлені на рибу. Він брав одну по другій, вода спливала через плетінку у ріку, а рибалка глядів одним оком до середини, прижмурюючи друге і раз у раз видобував з верші більшу й меншу рибу, яка билася йому в руках. Він посвистуючи, вкладав її у берестянку, що висіла йому через плече та раз у раз поглядав у вікно вежі. Ось видобув доволі вели-
