107
кого карася та показуючи йому, гукнув по руськи: „А що, попався, карасю? сидиш тепер, доки не облуплять та не кинуть у сковороду! Буде тепло, любо мов за пазухою“. Ха, ха!
Мстислав відвернувся.
— Справді! — подумав, — саме так само зловили й його. Накинули мішок на голову, звязали і повезли. Аж у сій кімнаті висипали на долівку, дали їсти і сказали: „Сиди, а не пожалієш“.
І думка молодця стала усильно працювати над розвязкою загадки: Чому і защо замкнув його Калокир у сей замок? Що Грек був причиною сього, Мстислав не сумнівався. Його вязали прецінь його пахолки. Мстислав бачив навіть, як убито двох його товаришів, тиверських гриднів… Що за причина? питав себе і не находив відповіді. Наколиб Калокир учинив се з мести, то певно не давав би йому вигоди, а замкнув би у льоху звязаного і під вартою, не годував би як гостя, не поїв як князя…
Чванився йорш між бабками
Та зі свого роду.
За се бабки пішли в воду,
А йорш в сковороду!
заспівав звінко рибалка під вежею.
І дивно! Пісонька ся надала гадкам молодця новий напрям і нагло розвязав він загадку. Він нагадав собі, як нераз по дорозі розмовляв з Греком та поволі, слово за словом розказав йому усю свою службу князеві, а навіть своє післанництво у Свинельда. Не дивно, що його Калокир велів зловити і замкнути.
Але ось пахолки, що його вязали, забрали йому і перстінь Святослава. На що їм сього? Других дорогоціннощів не взяли йому. Навіть перстінь Калокира сіяв на пальці молодця… Сеї загадки не міг уже розгадати.
