109
Співав рибалка і кинув свою шапку так високо, що вона полетіла аж у вікно Мстислава.
— Мовчи, блазнюко! — гукнув дозорець — хочеш, щоб тебе почули?
— Чому ні? Прецінь на дворі кесаря блазнюкам найліпше, ха, ха, ха! І ніхто не займає, бо ніхто їх не боїться. А як почує сей варвар у горі, то й байдуже, бо дурний.
— Все може мудрійший чим ти! — засміялася молодша з жінок.
— Куди йому до мене! Він копирсається, не їсть, не пє, сваритися хоче, за що його держать у заперті, а я був розумнійший…
— І став блазнюкою! — докінчила друга жінка.
— То по вашому, хто правду каже, блазнюка?
— Деспота їде! — загомоніли вояки, що у двох рядах стояли по обох боках стежки, яка вела від пристані.
Побачивши з віддалі Калокира, молодець не хотів зразу вірити власним очам. Коли однак Грек ступив на остров, а уся залога привитала його окликом, молодець упевнився, що се він, а рівночасно страшна гадка прошибла його серце блискавкою.
— Зрадник!… — подумав — очевидячки зрадник. Прецінь сі вояки долі — Ромеї, а він їм приказує. Значить, що він зрадив князя, дружину і мене!
І скаженість стала його огортати і давити за горло.
— Прибуде він сюди… кинуся на нього і будь що буде!
Хвилю сопів люто, коли нова гадка майнула йому крізь голову.
— Він узяв перстінь Святослава… Га! тепер уже знаю, на що. Він одурить Свинельда, як одурив мене. Ах, дурень, дурень, дурень! Без сумніву темні сили Ненаситця побили мій ум сліпотою за побіду над „пога-
