115
дбати і про усяку вигоду для нього. Видко хитрий Грек не бажав робити собі Мстислава ворогом.
Поплив день за днем одноманітно, нудно, без зміни та потіхи, а тут міжтим мучила серце туга за своїми і непевність, що діється з князем та дружиною. Нераз згадував Мстислав і Залісся, Калину, Рогдая, Власта, Люта… Часом жалів навіть за Круком, якого мусів полишити у Київі. Як дуже придавсяб йому сей вірний друг у його нудьгуванню. Рибалка Вюн що днини приходив тричі зі сторожем чистити кімнату, приносити їду та напиток, або виносити посуду. Але ні разу не можна було на розум побалакати, бо сторож не відходив від них ні на хвилю.
Крізь вікно, що виходило на лівий беріг ріки, а крізь яке викинув був Вюн рибу, бачив Мстислав також нераз молодого сміхуна, але сей здвигав лише плечима і тряс головою. Надармо посилав йому молодець німі питання поглядом та движками рук, сміхун не відповідав нічого. І так минуло два місяці.
Аж ось одної днини упав сторож на порозі кімнати та викрутив собі ногу. Яким світом те сталося, не знав ніхто і аж довго потім дізнався Мстислав, що сміхун протягнув був на півперек темних східців мотузок. Сторож гукнув на жінку та вояків і вони винесли його з кімнати на діл. З сього скористав Вюн і увійшов до Мстислава. Зразу став застилати стіл і укладати на ньому блюда та збанки. Але коли вже затихли кроки вояків та падькання жінок на сходах, звернувся до Мстислава:
— Воєводо! — заговорив скороговіркою — я Рослав, син кметя з під Іскоростеня, Деревлянин. Вже два роки тому дістався я до неволі і удаю божевільного, бо мені зі сим добре. Бував я у Царгороді, Адріянополі, Атинах і богато бачив і чув. Дурня бач ніхто не соро-
