Сторінка:Опільський Ю. Іду на вас (1928).pdf/13

11

він бажав ще щось казати, та відкинув голову у зад, а очі обернулися в стовп…

 

---

 

II.

 

Сусіди.

 

Найблизші дні були для молодого Мстислава дуже сумні, та при тому памятні на все життя. Вони научили його, як великим добром на світі є доброта серця та справедливість, він пізнав, що любов більшу має вагу у співжитті людий чим гріш, сила і власть.

Обмивши тіло батько власними руками та нарядивши його у найкращу одіж, станув молодець перед вельми важним питанням, чим оплатити видатки на похорони, плачки-жалібниці і костир на жальнику^[1], а головно на тризну, без якої ніякий похорон не міг відбутися. Треба було по прадідньому звичаю угостити гідно нарід, щоби було кому насипати могилу над мерцем та винайняти співця, який славив би подвиги помершого піснями. Мстислав перелічив усі припаси та останки давнього добробуту найбогатшого тиверського^[2] боярина і заломив руки.

— Чим же я тебе поховаю, батечку? — закликав у розпуці. — Ні гроша, ні худібки, ні друга. Хиба сам виставлю тобі костир, загашу його сльозами, власними руками покрию землю, а лісових звірів скличу, тризну правити над тобою.

Та не було часу на бідкання, — а Мстислав не був з тих, що тратять у скруті голову. Замкнув хату, одівся у що найкраще плаття і пішов до сусідів, з яких деякі вели з гречниками^[3] торговлю смушками та виправними скірами. У нього було чимало скір з зимових ловів і він рішився проміняти їх за потрібні річи та припаси. По матері остала була ще невеличка скриночка з чільцями, ковтками, запинками. Ні батько, ні він не віддали би

1. Жальник — кладовище, де палили мерців на кострі. Плачки-жалібниці оплакували смерть небіщика, кости збірали у попільницю-урну з глини і ховали у могилі. У огонь кидали всілякі жертви, а й у могилу клали поживу та всіляке знадібя, якого померший міг потребувати у Вираї. По похороні відбувалася тризна, похоронний пир, при якому співали пісні, устроювали ігрища і різали когути на жертву помершому.
2. Тиверці — одно з руських племен, що жило у полуднево-східньому куті української території. Поляни сиділи у Київщині, на південь від них Уличі, над Припятю Деревляни, на захід від них Волиняни, або Бужани й Дуліби, на півночі Сіверяни.
3. Гречники — грецькі купці, або й Українці, які їздили торгувати у Царгород. Там мали вони цілий ряд ріжних полекш і привілеїв, а також особі заїздні доми на передмісті св. Маманта (святого Мами).