152
правах полишаю усіх ізгоїв, закупів і рабів, а ти боярине, збірайся у Рогдаївку!
Громада зареготалася, побачивши, як витягнулося лице скупинді. Загорнувши виплачені гривни обома руками, поглядів він по зібраних і жалібно заголосив.
— Боги, світлі, Боги добрі, змилуйтеся наді мною! Я обсіяв, зорав, скосив сіно, а тепер женуть мене відсіля мов собаку, за мої гроші, за моє добре серце…
Але громаду не зворушувало скавуління старого баришівника.
— Геть відси! — кричали палкійші господарі. — Пропадай, хабарнику! Махай у свою пустку! На ліси, на гори!
— Хиба у тебе, боярине нема власного посілля? — спитав Лют.
— Є, чому ні, — відповіли кметі, — тільки його люди мало не всі перейшли жити у другі волості, бо їм від такого господина ні оборони, ні помочі не було, тільки драчки та неволя. Тому то й уся Рогдаївка опустіла.
Міжтим Рогдаєві прийшла нагло нова гадка у голову.
— Стійте! — крикнув. — Признаю, що сей гридень Лют заплатив мені довг за Мстислава Воєславича. Але хто поручить за нього, що він сам від Мстислава приходить? Може се мантій, який хоче за трицять гривен добути посілля, варте шістьсот гривен? Се розбій, се обман!
— За се, що я не мантій, ручить приказ князя і його гридні — ту підняв Лют руку і указав на коні та людий, яких привів зі собою. На мішках та щитах були також княжі гербові знаки.
— Відтак — продовжав Лют, — кождий з вас знає Крука, пса Мстислава. Ось він зі мною, бо годі було молодому воєводі брати зі собою на Дунай собаку. Вкінці
