177
сті, а у прочій землі він наче чужинець. Не дай Боже ворога, то хто має боронити краю: Князь чи віче? Лишень у Новігороді мир і лад, але Олег і Ярополк вже тепер починають „крамолу“. Нехайжеж вертає Святослав, бо прийдеться хиба прогнати з княжого стільця таки його синів.
Коли груда покрила шляхи, а з дерев обсипалося листя, вернув Мстислав з кількома молодими боярами, які ходили уже нераз човнами у Грецію. Під їх доглядом почали дроворуби рубати дерева у лісі та жолобити човни на близько десять тисяч мужа — бо стільки дружинників назбірав Мстислав підчас своєї поїздки.
Мстислав привіз з Подунавя від князя срібні гривни, мідяні та спіжеві перстені, кружки та плитки, якими нашивано череси та кубраки, або набивано щити. Отсими то грішми оплачував воєвода робітників і майстрів та купував для них поживу.
На південь від Залісся над Прутом кипіла робота на всі руки у шопах, побудованих окремо до сього. При величезних ватрах варили одні робітники живицю, другі набивали ребра, на які кладено ялові клепки, а споїни конопачено клоччем та заливано смолою. Оттак повставали човен за човном, а мало їх бути поверх сотні.
Також по усіх селах та дворищах просторої тиверської землі ладилися молодяки у похід. Збруя, харчі, одяг ставали найважнійшими питаннями у життю, а дружинники найзамітнійшими людьми у громаді. Всі ждали лише весни, щоби йти у Залісся, сідати на човни, їхати добувати слави та вчинити зі столиці світа, тоб-то Царгорода, волость руського князя.
Аж прийшла і весна і повторилася знову ся довічня переміна у життю природи. Відроджений у зимі
