17
чуприну. З вершка голови звисав жмут буйного волосся на праве ухо.
Він якраз зшивав білки та куни у „сороки“, себто вязки по сорок штук. Коли Мстислав розказав йому про смерть батька, відложив на бік роботу і встав, видко зворушений вісткою.
— Помер! хтоб-то подумав, що такий богач, та так скінчить, — бідний ти, хлопче, небогато відай спадщини лишилося для тебе.
— Та небогато, дядьку, ось тому і прийшов я до вас, щоби помогли мені у біді. Осьтут є ще останки уборів покійної матери, а у хаті на дві-три гривні кун та білок, з десять телячих скір та одна медвежа. Проміняйте мені се за хліб, мід та мясо на поминки, бо самі знаєте, що у мене у хаті нічого нема, а батька поховати треба. Я торгуватись не буду, беріть усе, що є, дайте усього, чого треба, хиба щоби мойого добра не стало. Але думаю…
Та тут перервав Бобер молодцеві.
— Цить, хлопче! — крикнув, видко обурений. — Який лихий біс піддав тобі, що я на твоїй біді баришів шукати-му? Я купець — правда, але я ні Грек, ні Варяг, лише Русин-Тиверець як і ти, або твій з Богами уснувший батько. Я не Рогдай…
— Простіть, дядьку! — оправдувався молодець. — Я не бажав вас обидити, лише просив вас про поміч, про вигоду. Вам мої скіри придадуться, бо гарні, цілі й густі, — може кращі чим сі — додав, вказуючи на порозкидані смушки. — Прецінь торг річ чесна та Богам не противна, а що я не вмію ще торгувати, тому лишаю цінування вам. Деж тут обида? У мене прецінь нема таки справді нічого.
Ярослав успокоївся, коли почув се.
— Як то? — поспитав зморщивши брови — не маєте ні худоби, ні пасіки, ні меду?
