46
бідником, а з ним стотисячне військо. Усі наші приклонники покинули нас, богато гроша, який поплив у їх мішки з Херсонезу та Доростолу, пропало. Кесар велів удушити сина і осліпити зятя патриція Калокира, а сам збірається іти війною на Болгарію. Ось чому приїхали ми, князю, остеречи тебе і на вколішках благати: Іди, князю з Болгарії, вертай на Русь та жди пригідної хвилі. Покищо не благословить Бог нашому господинові на престол, ні тобі на болгарські волості. Заждім, а за кілька літ певно знову прийде нагода відбити втрачене! На доказ вічної дружби та щирої любови посилає тобі ось ті дари!
Святослав навіть не глянув на скарби, які зложено у його стіп, а на які ласим оком глядів Фарлаф та Варяги. Його лице поблідло, а на чоло виступила крівава аж синя жила, ознака гніву.
— То так? — начав тихим, хриплим голосом. — Оттакої співаєте тепер, коли дружинники мої стоять за Дунаєм під брамами Румелії? Ну гаразд! я не тягну Калокира за бороду. Хоче… то нехай про мене чепить у Доростолі та перебірає чотки, або їде цілувати коліна кесаря та заплатить за нужденне життя носом та ухами, язиком або очима. Я обійдуся без нього та поїду сам добувати невянучої слави або смерті і сяду на престолі сам, або погибну! Краще самому опершись о дерево, боронити життя, чим повірити його охорону трусові!…
Голос Святослава кріпшав в міру того як говорив. При словах „я обійдуся без нього“ встав і випрямив свою могучу, геройську грудь, наче наставляючи її ворогові.
Хитрий Грек зігнувся ще низше.
— Великий князю! — відповів. — Калокир не думає навіть покинути рядів дружини твоєї достойності і за себе не боїться. Він дрожить лише за життя твоє і твоєї дружини. Тому благає тебе, як найвірнійший
