58
сокола подарили Боги? То для нього трудитись мушу. Коли я замкну очі, посягнуть по Новгород і Литовці і Чуди і Ярополк і Олег, не усидіти там Володимирові. Ось я хочу йому добути царство краще за другі, царство дунайських Болгар. Я не хочу, щоб брати від першої моєї жінки казали йому: „Ти „робичич“, слухати нас повинен, а не ми тебе“. Ти сама знаєш, що він сильнійший і мудрійший від своїх братів.
— О так, се правда! — поспішилася підтвердити Малуша і з материнською гордістю поклала руку на кучерявій головці сина.
Міжтим Добриня підсунув молодцеві кубок меду і сей випивши, оправився вскорі.
— Розказуй-но, Мстиславе, свої вісти — сказав вкінці князь, — а ти, Малуше, дай нам дечого попоїсти.
Мстислав чував нераз, що Святослав живиться лишень печеним мясом та хлібом, а ніяких присмаків не добагає, але не дуже вірив у се. Тепер передсвідчився, що так є справді, та що навіть молодий князь Володимир зовсім на батька схожий. Княгиня зняла знад багаття чимало прутиків з куснями жареної баранини і подала їх на срібному полумиску князеві, а сей вручив кождому по одному, не виключаючи і Мстислава.
— Їж, брате, коли будеш ситий, краще розкажеш. А ти, Добрине, не любиш такої їди, тож зїж лише про око один кусень. Вже і так Малуша кривиться, що я приймаю гостей по степовому.
Добриня засміявся, Малуша вдарила князя маленькою рученькою по мягкій чуприні, а відтак всі принялися за їду. Навіть на бідного ізгоя-Мстислава дуже любо поділав сей веселий і щирий родинний настрій і він зі смаком заїдав товсте мясо, загризаючи хлібом.
Аж покінчили усі їду і Мстислав почав розказувати. В міру оповідання похмурніло лице князя, хви-
