87
У городі Доростолі зачинено брами, а руські варти стали ходити по стінам города та замку. Населення города, Болгари, Греки і чимало таки Русинів варило вечеру і збіралося у підсінях хат, щоби повечеряти при смолоскипі, або оливній лямпі. Пахощі, які йшли від печеної баранини та риби долітали і до вартових, їм снився повний горнець гороху зі солониною та кухоль вина. Один по другим кидав оком на замок, де усі вікна горіли ясними вогнями. Там пирував патрицій Калокир з руською дружиною, бо саме нині прибіг гонець із вісткою, що Святослав розбив на порогах Печенігів. Вартові слухали співів та криків похмеляючихся товаришів, відтак розглядалися довкола… Ніде ні живої душі, а тут печеня так і надить до себе і груба вовняна постіль манить солодким супочинком. І один по другому вартові тікали по хатам і то не лише по руським але і по болгарським, бо неодин із княжих людий мав уже тут на чужині хату і рідню. Добра, тиха вдача Русина находила навіть серед страшної війни розраду і щастя у мирних болгарських хатах і богато з них думало провести увесь вік на Дунаї. Такі самі плавні, як на Дніпрі, були і тут, а мова і звичай були дуже схожі. У три роки після приходу Святослава Доростол ставав уже на пів руським містом.
Міжтим серед гамору та співу пирували гридні воєводи та дворяни у великій гридниці на замку. У прохолоді грубих мурованих стін роскошувалися гості їдою та напитками, а на начальному місці сидів Калокир у кесарській багряниці і показував усім веселе, безжурне і ласкаве лице.
Але під брижками мантії гралася рука двома табличками зліпленими воском. Було се письмо, яке одержав перед хвилиною особим післанцем. Годі було читати його у прияві воєвод. Тому встав і підняв чарку горі.
