93
різками, видати на муки, втяти ногу, руку, ніс, уха, язик… видовбати очі… але кіл? Ха, ха, ха!
Грек зареготався зразу якимсь страшним сміхом. Зуби вбив у долішню губу так, що аж кров спливала по бороді. І нагло упав Партеній на землю і заридав, захлипав плачем божевільної людини…
Наставник задумався. Може справді приказ господина треба було інакше розуміти? Хто знає! Партеній знає хиба, що не вибрешеся, а певно не був би вертав у Доростол на погибіль. Тому приказав слугам пильнувати вязня, а сам подався у гридницю. По хвилі вернув.
— Звязати злодія! — гукнув. — За се, що зрадив князя і нашого господина, та оклеветав господиня перед князем умре на колі і то сейчас.
І нагло почув Грек, що якийсь голос шептав йому ніби до уха: „Твоя смерть спасенням Калокира“…
Та гадка прошибла його блискавкою. Партеній посинів увесь і втратив тямку.
По хвилі почув, що мурашки підлазять все висше і висше, аж налізли йому у мозок. Збудився і чув, як його витягли на майдан і кинули на землю. Коли розплющив очі, погляд його упав на біле, тупе вістря свіжо заструганого паля.
І тоді нелюдський рев, рев звірячої трівоги добувся з груди нещасного…
Міжтим Святослав звістив Калокирові, що Ромеї ідуть з великою силою у Македонію. Кесар Византії побідив остаточно Арабів і Варду Фоку, свояка цісаря Никифора, якого вбив був Циміскій. Ідучи, удавав цісар приязнь до Болгарів і сі почали збіратися у ватаги, щоби кинутися на Русинів.
— У нас діла на всі руки! — усміхався князь, — але ми його зробимо. Я остану тут та примучу Болгар, щоб не пиндючились, а ти, Калокире, підеш від мене
