в руки звичайний, скитський меч та щит. Впрочім уся горішня половина тіла була обнажена, щоби було видко кожду рану, кожду краплину крови. Величня а заразом грізна поява царя подобалася Сколотам і вони голосними окликами привітали його виступ.
Тоді ненадійно для всіх заговорила Гарміоне звучним, спокійним голосом.
— А нуко, Трофіє! — в твоїх руках твоя і моя судьба. Се, чого ти бажав, сподіялося! Поборися з ворогом, вчини те, що вчинив Ойтозірос, а тоді…
Не докінчила одначе, бо голосний регіт кількохсот мужів спинив її. Трофіос, побачивши царя готовим, оцінював через хвилину зором противника. Але трусливе серце задрожало йому в груди. Під ним зігнулися коліна, він сполотнів увесь, подався взад, один крок, другий… а там відвернувся і побіг за батьком до пристані.
Гарміоне закрила лице руками, щоби укрити румянець стиду. Але ніхто не глузував із неї, та її почувань. Вонаж була тільки жінка, а гідним погорди може бути тільки муж…
Цар звернувся до Октамазада і Гарміони.
— Бачиш, старче, що я виграв боротьбу самим царським оком, від якого тікають демони, мов перед щитом Мітри. Дівчино! Ти кинула свою любов брехунові, обманцеві, трусові, але Артімпаза не дасть твоєї краси негідньому, бо вона краще чим ти сама знає, чого треба людині в життю. Ти моя! Може й тепер заперечить мені права Октамазадес?
— Ні, царю! — відповів холодно князь. — Вона твоя, а ти заховаєш її для правного її власника, бо ти цар, а цар є першим сторожем закона. Ти сам признав, що не ти, а Трофіос украв дівчину Ойтозірові. Невжеж ти тільки на те її відібрав злодієві, щоби самому заняти його місце?
Спадакес спалахнув.
— На Апію! — закликав. — Коли сніг пізного віку покриє волос мужа, тоді у черепі замерзає мізок. Торочиш від ранку про правного власника, про Ойтозіра, а де він? Не будь він обманцем, він певно давно зажадавби звороту влади від мене і я віддавби йому її. Царський вінець валявся у грязи, коли я вістрям меча підняв його. Видко він не сміє станути переді мною…
— Ти не бачив його, царю, але бачив його я! — відповів спокійно старець. — Він не являється перед тобою, доки ти не вернеш у Ґерргос, де вершаться могили предків Ойтозіра і де всі Сколоти зберуться невдовзі на дорічній обхід смерти останнього царя. Ти, царю, настаєш на його життя, глядиш за ним у степу, у плавнях, у лісах, у селах хліборобів, у станицях Гелєнів, та все надармо !
